В англійській мові з її вигадливою орфографією не завжди вдається однозначно визначити, яке слово вимовлено. Спробуй зрозумій, що приховано під [raɪt] — right, rite, wright, write? Це омофони — слова, які звучать однаково, а пишуться по-різному.
На омофонії засновано багато жартів. Наприклад, 4 травня святкується так званий день «Зоряних війн», тому що фразу May the Force be with you («Хай буде з тобою Сила»), яка постійно звучить у цій сазі, багато хто сприймає або просто обігрує як May the fourth be with you (May the fourth — 4 травня).
Ще один омофонічний жарт — вірш Eye Halve a Spelling Chequer. Слова в ньому підібрані так, що написано нісенітницю, але якщо вимовляти її бездумно, сенс раптом з’являється. Перша строфа:
Eye halve a spelling chequer It came with my pea sea. It plane lee marks four my revue Miss steaks aye can knot sea.
Лінгвістичний жарт на подібну тему, про неправильні наголоси в англійській — вірш De Chaos.
Це дієслова в наказовому способі. Вони дуже часто зустрічаються, особливо в технічних текстах.
Про ці слова слід знати, що їх не існує. Це надзвичайно поширена помилка. Якщо ви напишете так у Word із коректно налаштованою підтримкою української, він ці слова підкреслюватиме — і не випадково.
Нудний допис, який уже давно потрібно було написати, — про скісну риску. Точніше, про візуальний нюанс її оформлення — про те, чи потрібно відбивати її пробілами. Кілька разів це питання вже спорадично виникало — наприклад, тут.
За правописом (§165) скісну риску відбивати пробілами потрібно: складна інтонація оклику / питання, системність / несистемність мовних знаків, співвідношення курсу гривня / долар тощо.
При цьому в окремих випадках відступи не потрібні:
у комбінованому єднально-розділовому сполучнику і/або (туди само й та/або)
у графічних скороченнях словосполучень і складних слів, як-от р/р, п/в, т/к
у складених одиницях виміру, як-от км/год, Ф/м
* * *
І ще кілька зауважень:
Не можна плутати скісну риску / (слеш) зі зворотною скісною рискою \ (бекслеш). Зворотна, на відміну від прямої, ще не стала розділовим знаком і використовується здебільшого в мовах програмування. км\год, і\або, купівля \ продаж — це безграмотно, не пишіть так.
У правописі йдеться про офіційно-діловий і науковий стилі, є ще приклад із газетної публікації. Про решту стилів — тиша.
Але хто конкретно це буде — шановний чи шановна, або навіть шановні, — наперед невідомо. Англомовним добре, у них Dear ... — і всі задоволені. А нам як бути?
Напрошується відсікання проблемного закінчення за принципом «нема закінчення — нема проблеми». Але в культурної людини не підніметься рука написати:
Шан. _______________!
Так інколи пишуть, але від цього шан. відгонить неповагою. Виходить оксюморон: якщо ви, звертаючись до того, кого поважаєте, полінувалися написати слово шановний повністю, — отже, не дуже вже ви його поважаєте, і це відразу видно.
Є дуже багато ситуацій, коли рід і/або число іменника, прикметника чи дієслова наперед невідомі. Вони скрізь зустрічаються, особливо в різноманітних договорах, анкетах, бланках тощо:
Укажіть отримувача (отримувачів)
Вставте аркуш (аркуші) паперу
На зборах виступав (виступала, виступали)
На жаль, немає чіткої відповіді, яку можна було б вважати правильною. Не відразу навіть зрозуміло, за яким запитом шукати її в інтернеті. Стихійно випрацювалося кілька підходів до розв’язання цієї проблеми.
Наводити варіанти слова повністю в дужках: введіть значення параметра (значення параметрів). Це коректно, але довго. І якось сумно.
Наводити варіанти слова повністю через скісну риску: введіть значення параметра/значення параметрів.
Взагалі-то скісна риска — чужий символ в українській, хоча поступово вона в неї проникає (і/або, наприклад). Крім того, виникає додаткове запитання, чи потрібно відбивати її пробілами. Відповідь на нього теж неочевидна, якось поговоримо про це.
Скорочувати, просто відрізаючи варіативне закінчення: введіть знач. парам. Це не завжди зрозуміло (як у прикладі) і не всюди це можна застосувати (як у випадку з шан. вище).
Наводити можливі закінчення в дужках: введіть значення параметра(-ів).
Якщо основа слова не змінюється, а закінчення просто додається, пишемо його в дужках без дефіса: параметр(и), психолог(иня), принтер(и).
Якщо закінчення змінюється, пишемо в дужках, але вже з дефісом: заберіть свою(-ї) брудну(-і) руку(-и).
Якщо ж змінюється ще й основа слова, доведеться повернутися до найпершого варіанта — навести в дужках змінене слово повністю, не скорочуючи його: повинен (повинна), згоден (згодна).
* * *
Зрозуміло, що офіційно все це ніде не описано й має рекомендаційний характер.
Навіть досвідчені лінгвісти, виконуючи правила милозвучності, іноді помилково замінюють прийменник У на В або навпаки. Наприклад, є ось таке речення:
У якому випадку потрібно заміняти «у» на «в», ми зараз з’ясуємо.
§ 23 «Нового українського правопису» вимагає ставити прийменник В«...на початку речення перед буквою, що позначає голосний». У наведеному реченні прийменник У розташований на початку речення перед словом, яке починається з Я. І щоб уникнути небажаного збігу голосних, необачливі лінгвісти заміняють прийменник У на В. Виходить так:
В якому випадку потрібно заміняти «у» на «в», ми зараз з’ясуємо.
І це помилка!
Річ у тім, що Я — не голосна, і навіть не приголосна. Я — це буква, графічне позначення. Це картинка. А голосний і приголосний — це характеристика не букв, а звуків. Знайдіть означення цих термінів у тлумачному словнику — там узагалі немає слова «буква».
Слово якому вимовляється [йак’ому]. У ньому п’ять букв, але шість звуків. Буква Я тут позначає йотований звук ЙА. Оскільки складник Й — приголосний, перед ним має бути прийменник, позначений голосним звуком, — тобто У. Отже, правильним є вихідне написання:
У якому випадку потрібно заміняти «у» на «в», ми зараз з’ясуємо.
Зауважимо, що буква Я може позначати й не йотований звук, а натомість пом’якшувати попередній приголосний, — приміром, у словах дядько, рядок, квасоля. Ось де знадобився фонетичний розбір слова, який вивчають у школі.
Спочатку невелика загадка. Перед вами кілька фотографій вежових годинників у різних містах. Годинник на вежі Старої ратуші у Вроцлаві:
Унікальний годинник бристольської хлібної біржі з двома хвилинними стрілками, вони окремо показують бристольський час, який аж на 10 хвилин відрізняється від гринвіцького:
Годинник на вежі Львівської ратуші:
Годинник на Ратуші Музею історії міста в Лейпцизі:
Увага, запитання: що особливого на всіх цих циферблатах, крім того, що вони на вежах і час на них позначається римськими цифрами?
Відповідь буде нижче.
Які бувають римські цифри?
Арабських цифр, як відомо, десять: 0, 1, 2, ... 9. За їх допомогою можна записати будь-яке число. Римських цифр усього сім:
I = 1, V = 5, X = 10, L = 50, C = 100, D = 500, M = 1000.
Числа тільки цілі, але й тих небагато: максимальне число, яке можна записати римськими цифрами, — 3999. Є хитрощі, що дають змогу складати й більші числа, але вони відомі тільки дуже великим спеціалістам.
Одним словом, система розрахована на невимогливих людей. Але римлянам якось вистачало.
Як перевести римські цифри в «нормальні»?
Нічого складного в цьому нема, потрібно просто запам’ятати, яка римська цифра більша, яка менша. Правил усього два, вони вкрай прості. Потрібно просто скласти всі цифри, але:
Якщо менша цифра йде після більшої, вона до неї додається:
CX — це 100 + 10 = 110.
Якщо менша цифра йде перед більшою, вона від неї віднімається:
XC — це 100 – 10 = 90.
Попрактикуймося. Ось для прикладу фотографія пам’ятника Ульріху Цвінглі в Цюриху:
На постаменті роки його життя — MCDLXXXIV і MDXXXI. Переведімо їх у «нормальні» цифри.
Розберімо рік народження — MCDLXXXIV. Спочатку помічаємо пари цифр, у яких менша цифра йде перед більшою. Таких пар дві: CD і IV. Сумуємо все, а в цих двох парах віднімаємо:
MCDLXXXIV = = M + (D – C) + L + X + X + X + (V – I) = = 1000 + (500 – 100) + 50 + 10 + 10 + 10 + (5 – 1) = = 1000 + 400 + 80 + 4 = = 1484
Тепер розшифруймо рік смерті — MDXXXI. З ним ще простіше: усі цифри розташовані в порядку спадання, отже, їх потрібно просто послідовно скласти.
MDXXXI = = M + D + X + X + X + I = = 1000 + 500 + 10 + 10 + 10 + 1 = = 1531
Усе правильно: Ульріх Цвінглі дійсно народився в 1484 році, а помер у 1531-му. Розрахунки виглядають складними, але насправді їх легко виконати про себе, і це не займе більше як хвилину.
Зворотна операція — записування «нормального» числа римськими цифрами — ще простіша, але на практиці зустрічається так рідко, що немає сенсу навіть її запам’ятовувати.
Неоднозначність запису
Через те що перед великою цифрою можна поставити кілька різних малих, у римському записі виникає незвичайна можливість, якої немає в арабських числах: те саме число можна записати кількома різними способами.
Наприклад, число 450 можна записати так:
CDL = 500 – 100 + 50
А можна так, хоча цей спосіб вважається «нелегальним»:
LD = 500 – 50
А максимальне число 3999 можна записати аж п’ятьма способами:
Утім, «правильним» вважається тільки перший варіант запису, решта — арифметичні хитрощі, які не заохочуються. Але якщо вам так простіше, ніхто вас не покарає.
Римські цифри в Excel
В Excel є спеціальна функція, яка конвертує «звичайний» запис числа в «римський». Працює вона так:
Зверніть увагу: Microsoft передбачив у ній кілька варіантів записування числа. Їх можна задавати, указуючи додатковий параметр «форма числа» номером від 0 до 4. Якщо його не вказати, розрахунок виконується за «класичною» схемою.
Як писати цифру чотири
Ще одне маленьке правило: у записі числа римськими цифрами жодна цифра не може повторюватися більше, ніж три рази поспіль.
У цілому це логічно: якщо їх кількість не обмежувати, то, наприклад, число 17 можна буде записати, просто намалювавши 17 одиниць поспіль. Виглядало б так: IIIIIIIIIIIIIIIII. Красиво?
Через це обмеження й виходить, що «римський максимум» дорівнює 3999. Позначити 4000 не виходить, тому що доведеться або написати чотири M поспіль, а це заборонено, або записати як 5000 – 1000, тобто поставити M перед більшою цифрою. Але цифри для числа 5000 немає, давні римляни його чомусь не вигадали, певно, не було такої потреби.
У давньоримський легіон періоду пізньої республіки могли входити до 6000 воїнів. Цікаво, як римляни їх рахували, якщо максимальне число в їхній системі — 3999.
Але до правила про чотири цифри поспіль є один виняток.
«Правильний» запис цифри 4 — IV, тобто п’ять мінус один. Але її допускається записувати і як чотири одиниці: IIII. Причому така форма запису використовується досить часто — зокрема, для позначення часу на циферблатах. Про це й були фотографії вежових годинників. Придивіться: цифра чотири на них усюди зображена не IV, а «неправильно» — IIII.
Але так не на всіх вежових годинниках. Наприклад, на годиннику Спаської вежі в Кремлі цифру 4 написано «правильно»:
На годиннику лондонського Біг-Бена також:
Одним словом, правильно — IV, але якщо дуже хочеться, то можна й IIII.
Якими літерами набирати римські цифри
В українській мові римські цифри завжди позначаються тільки великими й тільки латинськими літерами. Карл XII — грамотно, Карл xii — неграмотно.
Окремо акцентуємо увагу: літери в записі мають бути саме латинські. Якщо ви пишете XXX Олімпійські ігри по-людськи, то XXX — це ікс-ікс-ікс, а не ха-ха-ха. Зрозуміло, що ліньки під час набору двічі переключати розкладку, але ми ж грамотні люди.
В англійській мові проблеми плутанини з кирилицею взагалі не виникає через її відсутність. А римські цифри можна, а інколи навіть треба писати малими літерами.
Малими латинськими літерами в англійській мові часто позначають номери сторінок передмови або вступу, який не має безпосереднього стосунку до тексту твору. Виглядає це так:
Це роблять для того, щоб за наступного видання, якщо автор доповнить передмову або щось змінить у вступі, не довелося виправляти перехресні посилання всередині основного тексту.
Числа, які позначають римськими цифрами, якісь особливі?
Так. В українській мові число, записане римськими цифрами, завжди порядкове. Те, що набрано римськими цифрами, відповідає на запитання «який за рахунком?», а не «скільки?». Єлизавета II — не Єлизавета Два, а Єлизавета Друга; Том VI — це не том шість, а том шостий, тощо.
Щоб показати, що число, набране арабськими цифрами, є порядковим, в українській мові використовуються так звані нарощення. Це літерні закінчення, які дописують до числа через дефіс, щоб спростити правильне прочитання:
325 — триста двадцять п’ять
325-й — триста двадцять п’ятий
325-х — триста двадцять п’ятих
Інакше кажучи, в українській мові, щоб перетворити «нормальне» число на порядкове, потрібно додати до нього нарощення.
АЛЕ: оскільки римське число вже й так є порядковим, до нього дописувати нічого не потрібно. Нарощення з римськими цифрами не вживаються. Тому XXI століття— це правильно, а XXI-шестоліття — помилка.
Де використовуються римські цифри?
Сфер застосування римських цифр не так уже й багато, і майже всі вони — наслідок традицій. 99 % випадків їх використання в українській мові перелічені нижче.
Римські цифри часто пов’язані з часом. Як ми вже бачили, римськими цифрами прикрашають циферблати старовинних годинників (і сучасних, зроблених «під старовину»). Ще ними позначають номери століть і тисячоліть: XIX століття, II тисячоліття до н. е., квартали року: I, II, III, IV. В СРСР чомусь полюбляли позначати ними місяць року: 14.V.79, 23.XI.94.
Ще римськими цифрами нумерують:
монархів і римських пап: Людовик XIV, Петро I, Іван Павло II тощо;
групи крові, їх усього чотири: I, II, III, IV;
відміни іменників (їх маємо чотири: I відміна, II відміна, III відміна, IV відміна) і дієслів — останніх в українській мові, як відомо, усього дві: I дієвідміна, II дієвідміна;
номери томів (том III, том VI), інколи номери частин книги, глав, розділів, строф;
важливі події, які повторюються: XXXII Олімпійські ігри, XIX з’їзд КПРС, різноманітні конференції, конгреси, скликання тощо.
Детальніше про сфери римських чисел можна прочитати у відповідній статті у Вікіпедії.
А для чого взагалі так заморочуватися?
Тому що так — грамотно. Люди аж ніяк не відразу додумалися записувати числа в зручній формі. Римські цифри використовувалися століттями. За цей час склалося багато пов’язаних із ними традицій, і вони ще не скоро підуть.
Є багато противників використання римських цифр, які пропонують взагалі їх позбутися та замінити арабськими. Але спробуйте запропонувати німцю або італійцю замінити римські цифри на циферблатах старовинних годинників арабськими.
Культурна людина має вміти оперувати римськими цифрами, особливо за умови, що це зовсім не складно.