Ведмежа послуга перекладачам-початківцям
Той самий незручний момент
Ми часто потрапляємо в ту саму ситуацію — який-небудь умовний Іван Іванович запитує: «Слухай, ти тут, кажуть, перекладами займаєшся по-серйозному, а в мене донька (сестра, племінниця) саме закінчила філологічний, роботу шукає. Вона так шпарить англійською (німецькою, французькою)! Вона навіть місяць прожила в Лондоні (Берліні, Парижі)! Не можна її якось до вас влаштувати?»
Що відповісти? У голові проноситься величезна кількість варіантів. Наприклад, відразу відрубати:
— Ні, не можна.
Але це грубо. Образиться людина, ображати не хочеться. Тоді якось так:
— Розумієте, Іване Івановичу, професіоналом неможливо стати по блату...
Теж грубувато. Іван Іванович усе одно образиться й подумає: негарна ти людина, я до тебе по-доброму, а ти на мене ще й наїхав. Може, просто пояснити? Наприклад, так:
— Розумієте, Іване Івановичу, знати іноземну мову та вміти перекладати — це абсолютно різні речі. Крім того...
Але відразу ловиш себе на думці: Іван Іванович пропустить усю цю тираду повз вуха, а сам подумає: тобі просто соромно зізнатися, що ти нікого влаштувати не можеш, тому й видаєш із себе розумника.
Урешті-решт відповідаєш:
— У нас є стандартна процедура прийому. Будь-хто, хто до нас приходить, повинен через неї пройти.
Така відповідь також викликає в Івана Івановича легку образу: але ж моя донька (сестра, племінниця) — не «будь-хто», міг би допомогти, а ти — «процедура».
Зате тепер Іван Іванович розуміє: зайти через задній хід не вийде. Щоправда, він не розуміє головного: намагаючись провести свою доньку (сестру, племінницю) через задній хід, він робить їй ведмежу послугу.
Ще одна стаття про прірву між перекладачами та неперекладачами.
