В Інтернеті багато матеріалів про те, якими навичками має володіти гарний перекладач. Зазвичай згадуються ті самі якості: чудове знання іноземних мов, бездоганне володіння рідною, вміння «відчувати» лінгвістичні нюанси, перебування в мовному середовищі, багатий лексикон, володіння комп’ютером на рівні «досвідченого користувача» тощо.

Виникає закономірне питання: якщо перекладачі в бюро перекладів дійсно володіють усіма цими навичками, навіщо взагалі потрібні редактори?

Переклади бувають різні

Як ми вже знаємо, навіть найкращий переклад не буває кінцевим. У початковому тексті завжди є нюанси, які змінилися або взагалі не відобразилися в перекладі. На перекладацьких форумах часто точаться суперечки з приводу того, який переклад «правильніший».

Навчання перекладача не зупиняється ніколи, і не буває перекладачів, які засвоїли свою професію «повністю». Навіть при повному дотриманні мовних правил і вимог замовника щось завжди залишається «за кадром».

Іноді все це додатково ускладнюється специфікою замовлення.

Маркетингові й рекламні переклади

Окрім «класичних» вимог до перекладу, тут діє багато додаткових правил:

• Небажано використовувати слова з негативною конотацією.
• Не можна згадувати назви торговельних марок конкурентів.
• Заборонено використовувати звороти, які можуть виявитись образливими для певної категорії читачів.
• Потрібно уникати деяких слів, які вже «муляють око» від багаторазового використання і тому викликають відторгнення в читача («найкращий», «гарний», «завжди» тощо).

Локалізація програмного забезпечення

Це окремий різновид перекладу зі своїми особливостями:

• Перекладач повинен вміти поводитись із тегами й так званими наповнювачами (плейсхолдерами).
• Необхідно використовувати тільки затверджену замовником термінологію (іноді це призводить до абсурдних ситуацій).
• Назви деяких елементів інтерфейсу (наприклад, кнопок) потрібно перекладати однією й тією ж частиною мови (наприклад, дієсловами), незалежно від того, яка частина мови використовується в мові-джерелі.
• Написи на екрані навігаційної системи повинні бути миттєво зрозумілі водію, аби не відволікати його від дороги.
• Є багато технічних нюансів при перекладі на мови з написанням справа наліво (арабський, іврит), на ієрогліфічні мови тощо.

Відеопереклад

Під час локалізації фільмів та іншої відеопродукції виникають специфічні проблеми.

• Наприклад, якщо відеопереклад виконується з англійської мови на українську, виникає проблема невідповідності його довжини. Український текст зазвичай довше відповідного англійського, тому доводиться скорочувати текст, не змінюючи його значення, інакше диктор просто не встигне проговорити його у відведений час.
• У перекладі часто змішуються акценти всередині фрази. Так званий логічний наголос, який в англійській мові припадає, наприклад, на початок речення, в українській може опинитися в його кінці через перестановку слів. Перекладач змушений формулювати фразу інакше або розбивати її на дві, щоб мова героя звучала невимушено.
• Деякі фрази потрібно не просто перекласти, а ще й підібрати слова так, щоб використовувалися схожі голосні звуки. Наприклад, якщо герой кричить, і по його губах видно, що він вимовляє звук «А», а в перекладі звучить «У», це виглядає неприродно.

Ще одна ситуація: перекладач — чудовий лінгвіст, проте не має досвіду в якійсь предметній області. Наприклад, якщо дія художнього твору відбувається на кораблі, у тексті, напевно, згадуватимуться усілякі снасті й деталі такелажу.

Потрібен «свіжий погляд»

Ми так детально зупинились на нюансах, щоб показати: перекласти текст — це лише половина справи; потрібно ще дотримуватись багатьох вимог і неперевершено розбиратись у темі. Це вкрай важка або взагалі непосильна робота для одного.

Окрім того, у перекладача, який працює над великим замовленням, «замулюється око»: часом він не помічає примітивних помилок. Виникає ситуація, описана Ільфом і Петровим:

Вирішено було не допустити жодної помилки. Тримали двадцять коректур, і все одно на титульному аркуші було написано: БРИТАНСЬКА ЕНЦИКЛОПУДІЯ.

Практично будь-якому тексту потрібен «свіжий погляд»: його має прочитати людина, яка не брала участі в роботі над ним і тому одразу помічає дурниці, які вже не сприймаються як помилки тими, хто працював над проєктом.

Зі сказаного випливає неминучий висновок: над гарним перекладом мають працювати принаймні двоє. Формально ця вимога постульована в стандартах ISO: при виконанні повноцінного перекладу (TEP = translation, editing, proofreading) над текстом мають працювати мінімум двоє: один — власне перекладач (він виконує переклад — translation), другий — редактор (він редагує і коректує, editing + proofreading).

Редактор!

Логічно припустити, що цей «другий» має володіти вищою кваліфікацією, ніж «перший» — «простий» перекладач. Але де знайти такого лінгвіста, якщо навіть гарних перекладачів знайти не так і просто?

Поглянь навколо — вони поруч!

Як правило, діапазон замовлень, які отримує сучасне бюро перекладів, дуже широкий, і в ньому немає лінгвіста, який однаково гарно орієнтувався б в усіх темах. Дійсно, важко представити людину, яка однаковою мірою якісно перекладала б і керівництва до реактивних двигунів, і надписи на коробках для дитячих іграшок. Хтось більше знається на технічних пристроях, проте слабкий у маркетингу, комусь гарно даються маркетингові тексти, але погано — елементи інтерфейсу, і так далі. У процесі роботи кожен перекладач на чомусь спеціалізується, частіше всього негласно («Прийшов маркетинг? — о, це до Марини!»).

У результаті та сама людина в одному проєкті виступає в ролі перекладача, а в іншому, у тематиці якого вона відчуває себе компетентнішою, — у ролі редактора.

Такий підхід може виявитись дивним, але він ефективний, оскільки дає змогу лінгвістам спеціалізуватись на знайомих їм тематиках, а бюро — розв’язати проблему нестачі кваліфікованих кадрів.

Їх цілий штат!

Мати цілий відділ штатних редакторів можуть дозволити собі великі компанії, що постійно мають замовлення. Редактори — це найкваліфікованіші лінгвісти, яких знайти не так-то й просто. Тому бюро-LSP (language service providers) прагнуть отримати їх до штату або «виростити» своїми силами, а ту частину проєкту, яку можна виконати, не привертаючи кваліфікованих перекладачів, — пропонувати фрилансерам. Таким чином, бюро привертає для перекладу в першій редакції фрилансерів, а в якості «свіжого погляду» — штатних.

Редактор — це професіонал, який розбирається в мовних нюансах і початкової, і вихідної мови, і досконало володіє термінологією предметної області. Оскільки редактор — це людина, яка відповідає за фінальну якість перекладеного тексту, він має повністю зосередитися на своїй роботі. Розуміючи це, бюро прагнуть створити для своїх працівників умови праці, які дають змогу повністю «поринути в текст» і ні на що не відволікатись.

Усе на аутсорс!

Існує ще одна модель організації праці в бюро перекладів — аутсорс. У штаті бюро, яке вибрало собі таку модель роботи, немає жодного лінгвіста. Такі бюро, по суті, складаються тільки з менеджерів, а їхня «виробнича сила» — це фрилансери, тобто лінгвісти, що працюють поза штатом. Іншими словами, фізично вся робота над текстом виконується «поза» бюро, а «всередині» здійснюється лише керівництво цим процесом.

Редактор-фрилансер — це доволі рідка категорія лінгвістів, але вони, однак, існують. Такий редактор зазвичай не «розпорошується» на тексти різних тематик, а працює лише з одною-двома темами, володіючи ними досконало.

Послугами позаштатних редакторів зазвичай користуються або прямі замовники, або великі міжнаціональні бюро перекладів (MLP — multi-language providers). В останньому випадку позаштатний редактор «закриває» для бюро якийсь мовний напрямок — тобто всі замовлення в цьому напрямку поступають йому на редагування.

Якщо кваліфікація редактора-фрилансера не викликає сумнівів, то і прямі замовники, і великі бюро прагнуть укласти з ним контракт, за яким замовник зобов’язується забезпечувати редакторові неперервний потік замовлень (і оплачувати час простою, якщо їх немає), а редактор зобов’язується бути доступним для виконання цих замовлень.

Висновок

Коротко кажучи, редактор — це директор тексту. Це людина, яка перевіряє весь текст і усуває помилки всіх типів — лінгвістичні, стильові, фактичні — усі. Він несе повну відповідальність за будь-які помилки всіх тих, хто працював над текстом на попередніх етапах.

Висококваліфіковані редактори, як правило, не займаються пошуком замовників — навпаки: замовники стають до них у чергу.