Тестові переклади — одна з тем, про які перекладачі сперечаються найбільше. За допомогою таких тестів замовники вибирають бюро, а бюро, відповідно, — перекладачів. Хтось вважає їх неминучим лихом, хтось — необхідністю, а дехто взагалі сумнівається в їхній доцільності. Розгляньмо це явище з різних точок зору.

Перекладач: чого мені робити це безкоштовно?

Щодня це питання обговорюють на професійних порталах, конференціях, у соціальних мережах, або ж просто в розмовах із колегами. «Болючістю» ця тема поступається хіба що розцінкам.

Питання закономірне, оскільки на тестовий переклад для потенційного замовника потрібно витратити не менше години, проте навіть вдало виконаний тест не гарантує, що ви отримаєте замовлення, особливо якщо в конкурсі беруть участь десятки кандидатів. Чи варто взагалі витрачати свій час на виконання тестів, якщо шанси отримати замовлення від бюро незначні? І чи не буде справедливо вимагати від замовника плату за цю годину роботи, якщо якість тесту відповідатиме його вимогам? Аби гарно описати цю несправедливість, зазвичай проводять аналогію із сантехніками й плиточниками, які не працюють задарма.

Якщо мова зайшла про справедливість, давайте розглянемо питання комплексно й спробуємо з’ясувати, чому аналогія «сантехнік-перекладач» недоречна.

Уявімо, що перекладацькому бюро потрібно два перекладача, і, щоб відібрати найкваліфікованіших, воно публікує тест. 25 кандидатів надсилають свої варіанти перекладу. Скажімо, 22 виконано погано й лише три — якісно. У результаті один гарний перекладач залишається «на лаві запасних» або взагалі «за бортом». Йому не платять за якісно виконаний тест, не дають роботи — і він думає, що його просто надурили. Ще 6–7 перекладачів, які не пройшли тест, також вважають свій переклад якісним і думають, що їх надурили. Вони вимагають пояснень або, знову ж таки, оплати.

Якщо дотримуватися принципу справедливості, то за гарну роботу дійсно потрібно платити. Але ж цей принцип діє в обох напрямках. За цією логікою, якщо переклад виявиться поганим, то перекладачі-невдахи повинні компенсувати витрати бюро на перевірку їхніх робіт і час, витрачений на вирішення спірних питань, де оцінювач тесту виявляється правим. Подібним чином працюють суди: той, хто програв, не лише виплачує суму пред’явленого йому позову, а й компенсує судові витрати переможця.

Чи готові перекладачі виконувати тести, спираючися на принцип взаємної матеріальної відповідальності? Чи наважиться перекладач сам запропонувати: «Якщо мій тестовий переклад буде відповідати певним критеріям, ви платите мені, а якщо не буде, я заплачу вам»? У 15-річній практиці автора цієї статті такого не було.

Зобразимо реалізацію такого принципу на практиці. Наприклад, бюро зазначає в умовах співпраці: «Ми оплатимо якісно виконаний тест, але вимагатимемо компенсацію витрат на його перевірку, якщо переклад виявиться неякісним. Спірні ситуації розглядатиме третя сторона-арбітр, послуги якої зобов’язана оплатити та сторона, яка виявиться неправою». Хоча такі умови логічні й справедливі — кожна сторона несе матеріальну відповідальність за свою некомпетентність у разі її виявлення, — перекладачі навряд чи погодяться з ними. І справа тут не у відсутності механізмів, а в неготовності дотримуватися цього принципу. Механізми можна створити, якщо учасники будуть згодні на такі «правила гри».

Ситуація, що склалася навколо тестів, не тільки не передбачає оплату часу та зусиль, витрачених на їхнє виконання, — навпаки: перекладачі, яким треба довести свою профпридатність, інколи самі оплачують право пройти тест, і часто ця плата буває чимала. Наприклад, вартість проходження загальновідомого тесту TOEFL в Україні — близько 180 $ (в інших країнах — від 160 до 250 $), при цьому перенесення іспитів, повторна перевірка тощо — вважаються додатковими послугами й оплачуються окремо. Вартість проходження тесту GMAT — 250 $. Багато перекладацьких асоціацій, наприклад ATA (Американська асоціація перекладачів), проводять платну сертифікацію, за умов якої потрібно пройти тести.

Перекладач витрачає на виконання тесту свій час і, здавалося б, повинен вимагати від організаторів оплати цього часу. Але це нікому й на думку не спадає — не йдеться навіть про скасування встановленої ними плати. Пояснення цьому просте: по-перше, перекладач добровільно погоджується на умови тестування. По-друге, він розуміє, що ці гроші йдуть на оплату роботи екзаменаторів.

Але ж тест від компанії — це, по суті, така ж сертифікація, тільки корпоративна. Компанія теж оплачує працю своїх екзаменаторів. І умови оголошуються відразу: перекладач від початку знає, що виконання тесту не буде оплачено, а успішне його проходження не гарантує отримання роботи. Потрібно це прийняти й ризикнути або просто відмовитися від виконання тесту.

Твердження, що ситуація з тестами «унікальна», і що «інші фахівці ось так задарма не працюють», — це лукавство або нерозуміння ситуації. Якщо ви, наприклад, вирішили повісити жалюзі на вікна, до вас прийде замірник, який витратить свій час, і гарантій, що він отримає замовлення, здебільшого немає. Продавці різних товарів роздають пробні екземпляри своєї продукції, не вимагаючи натомість жодної гарантії того, що цей товар куплять. Якщо ви спробуєте новий сорт кави в супермаркеті, ніхто не має права змусити вас купити його.

Тест — це, по суті, різновид співбесіди. А будь-яка співбесіда — це ті ж витрати часу, але нікому не спадає на думку ідея брати гроші з роботодавця, хоча кандидат на посаду може витратити кілька годин на те, щоб дістатись офісу й поговорити з менеджером із персоналу. Виконання тестового перекладу варто вважати маркетинговою діяльністю й просуванням своїх послуг на ринку, а не роботою.

Ще один важливий момент — хто до кого звернувся: перекладач до бюро або навпаки. Якщо бюро знайшло перекладача й зацікавлене в роботі з ним, то в перекладача є сильна переговорна позиція: він може наполягти на співпраці й без виконання тесту. Якщо ж він сам подає заявку в бюро, то він мало чим відрізняється від своїх колег-конкурентів, і в бюро немає жодних підстав робити для нього виняток.

Часто можна почути й такий аргумент: «Навіщо мені витрачати час на тест, якщо я можу за цей час виконати реальне замовлення?» Контраргумент: дійсно, навіщо вам проходити тест, якщо у вас і так є замовлення? Навіщо вам нові клієнти, якщо у вас і без них достатньо роботи? Адже якщо ви пройдете тест, у вас усе одно не з’явиться час на нові замовлення. А якщо не пройдете, то, знову ж таки, втратите час. У таких ситуаціях логічно взагалі не звертати увагу на нові пропозиції й заощадити час як собі, так і замовникам.

На завершення цього розділу додамо, що бюро перекладів добре розуміють емоції перекладачів, оскільки вони самі часто опиняються в такому ж становищі: вони регулярно проходять тести для клієнтів, залучаючи до їх виконання своїх кращих фахівців, а в результаті не отримують замовлень. Однак продовжують виконувати тести, оскільки для них діють ті ж принципи, що й для перекладачів, тільки на іншому рівні.

Таким чином, тест не варто сприймати як звичайне замовлення: тест — це не робота, а лише сходинка до її отримання. Це як вудка, закинута в річку, — вона не гарантує улову, але без неї улову не буде взагалі.

Бюро перекладів: як інакше оцінити компетентність перекладача?

Чому бюро так люблять відбирати перекладачів за допомогою тестових перекладів? Адже можна відібрати максимально презентабельне резюме, скористатися рекомендаціями або переглянути виконані переклади, які готовий надати перекладач. Чому так рідко використовуються альтернативні методи відбору?

Почнемо з резюме. Воно говорить, насамперед, про вміння кандидата «подати себе». Але маркетингові здібності, на жаль, не завжди є свідченням професійної компетентності. За гучними словами й гарними картинками дуже часто ховається досить посередній працівник. Іноді трапляється навпаки: за скромною і непрезентабельною робочою біографією схований талант-самородок. Тож метод відбору перекладачів за резюме — не дуже ефективний.

Рекомендації на перший погляд виглядають надійнішим джерелом інформації. Але й вони не дають стовідсоткового результату. По-перше, немає жодних гарантій, що того, кого рекомендують, і того, хто рекомендує, пов’язують виключно ділові стосунки: цілком можливо, що гарна рекомендація — це просто дружній реверанс. По-друге, немає впевненості, що рівень вимог, що висувалися до перекладача з боку того, хто надає йому рекомендацію, відповідає рівню, необхідному для роботи з бюро. Цілком імовірно, що попередній роботодавець або клієнт були просто нездатні професійно оцінити якість роботи перекладача. Тому рекомендації повинні давати ті, чиї вимоги не нижчі, ніж у бюро, а найкраще — поважні конкуруючі компанії. Але перекладацькі компанії вкрай рідко дають такі рекомендації, оскільки не прагнуть віддавати цінних працівників конкурентам. У результаті цінні рекомендації трапляються надзвичайно рідко.

Що ж стосується наданих кандидатом зразків перекладів, вони теж дають привід для сумнівів і занепокоєння. Сумнівів — адже насправді переклад міг бути виконаний ким завгодно, необов’язково самим кандидатом, врешті-решт його можна було просто скачати з Інтернету. А занепокоєння тому, що перекладач міг викласти свій переклад в Інтернет, не отримавши дозволу замовника й тим самим порушивши принцип конфіденційності. Такі порушення можуть спричинити проблеми для бюро, яке видавало роботу.

Таким чином, якщо бюро не знає перекладача, найнадійнішим способом відбору є тести. І так буде, допоки не з’явиться яка-небудь авторитетна організація, після проходження тесту якої перекладачеві достатньо буде пред’явити відповідний сертифікат. Усі будуть у виграші: кваліфіковані перекладачі не будуть витрачати час на виконання тестів для кожного бюро, а бюро набагато знизять витрати на відбір і ризики при роботі з новими перекладачами. Варто відзначити, що в деяких країнах такі організації існують (наприклад, та ж ATA в США), але в більшості регіонів подібні сертифікаційні установи або відсутні, або просто не користуються довірою серед учасників ринку.

Замовник: звідки я знаю, що ви виконаєте замовлення так само якісно, як і тест?

Для замовника існує ризик того, що до виконання тестового завдання бюро залучить кращих перекладачів, а для виконання подальших замовлень — менш кваліфікованих. Чи є тоді взагалі сенс відбирати бюро за тестами?

Деякі бюро дійсно вдаються до подібних хитрощів, тому добре виконаний тестовий переклад зовсім не гарантує якісне виконання замовлень у майбутньому, особливо якщо вони вимагають залучення кількох перекладачів. Однак тестування дає змогу хоча б відсіяти тих постачальників перекладацьких послуг, у яких немає кваліфікованих кадрів навіть для того, щоб справити перше враження.

Інакше кажучи, тест не є гарантією якості, а лише знижує ризики. Один із варіантів подальшого їх зниження — для початку дати перекладацькому бюро невелике «реальне» замовлення й перевірити, наскільки якісно воно буде виконано.

Бюро використовують подібні методи, співпрацюючи зі своїми позаштатними перекладачами: спочатку їх тестують, потім дають невелике замовлення, і лише потім починають завантажувати роботою регулярно, і якщо вона виконується якісно, то перекладач практично завжди забезпечений проектами.

Тест або безкоштовий переклад: як розпізнати шахраїв?

Серед недосвідчених перекладачів спостерігається «тестофобія» — переконаність, що, мовляв, під виглядом тестових перекладів бюро дають реальні замовлення й таким чином заробляють гроші на наївності початківців, які виконують роботу задарма.

Це, звичайно, неправда. Професійні бюро до подібних махінацій ніколи не опускаються — це безглуздо, і ось чому:

• Економічна недоцільність. Навіть якщо розділити, наприклад, замовлення обсягом 10 сторінок між десятьма перевіреними перекладачами, які вже давно зарекомендували себе, то зробити з їхніх (якісних!) перекладів єдиний зв’язний текст — досить непросте й затратне завдання. Саме тому в умовах, коли один перекладач не може виконати переклад через стислі терміни, проект завжди розділяють на мінімально можливу кількість перекладачів, щоб спростити роботу редактора. Дати ці 10 сторінок замовлення десятьом претендентам на посаду перекладача, про кваліфікацію яких ще нічого не відомо, означає лише погіршити справу: мало того, що переклад усіх частин буде різним, принаймні три чверті будуть перекладені вкрай погано. Додамо сюди витрати на координацію проекту (менеджерам теж потрібно платити), публікацію «липових» вакансій, супутній головний біль — і вийде, що значно дешевше дати текст перевіреному перекладачеві. Тобто видавати реальні замовлення під виглядом тестів невигідно, не кажучи вже про етичну сторону справи. Набагато вигідніше заробляти на довгостроковій співпраці з перекладачем, ніж заробити один раз, надуривши його. Насправді хороших перекладачів дуже мало, і не оплатити виконану роботу для бюро означає вчинити акт корпоративного суїциду.
• Репутація. Якщо бюро працює на ринку досить довго й має хорошу репутацію серед клієнтів і перекладачів, воно не буде ризикувати нею заради копійчаних заробітків на фіктивних тестах: рано чи пізно це призведе до втрати клієнтів і збитків. І якщо ця афера розкриється, перекладач розповсюдить неприємні відгуки про недобросовісне бюро в Інтернеті, й компанії буде вже набагато складніше залучати до співпраці нових перекладачів.

Але звідки ж тоді в перекладачів з’явилася ця фобія? Відповідь проста: таку схему іноді використовують «випадкові» персонажі або непрофесійні бюро-одноденки. У них немає бренду й репутації, вони не збираються будувати солідну компанію, яка працюватиме на ринку довгі роки, вони мислять виключно за схемою «заробив і втік».

Як відрізнити такі шахрайські фірми-одноденки від серйозних бюро? Ризик зіткнутися з ними є завжди, але його можна значно знизити, виконавши кілька простих перевірок:

1. Пошукайте офіційну сторінку бюро в Інтернеті й оцініть її якість. Навряд чи бюро, яке вклало кошти в якісний дизайн, буде економити «на сірниках». Якщо сайту немає, виникає питання, чи існує компанія взагалі.
2. Дізнайтеся про компанію якомога більше. Наприклад, скільки років вона працює на ринку: що довше, то менше ризик. Пошукайте відгуки про компанію в Інтернеті — зокрема, спробуйте знайти відгук про неї на ProZ.com та інших професійних порталах. Знайдіть телефон, адресу електронної пошти та ім’я відправника, по можливості — його профіль у мережі LinkedIn.
3. Зверніть увагу, з якої електронної поштової скриньки вам надходять листи від компанії. Серйозна компанія завжди має власний корпоративний поштовий домен. Якщо ж вам пишуть із безкоштовної електронної поштової скриньки в зоні gmail.com або yandex.ru, це привід замислитися.
4. Обсяг тесту не повинен бути надмірним. Однієї сторінки (250–300 слів) цілком достатньо, щоб оцінити якість роботи. Якщо тест містить більше 500 слів, відмовляйтеся без сумнівів або хоча б попросіть скоротити його.

Якщо ви знайшли підозрілу інформацію про бюро, прямо запитайте про неї відправника тесту або взагалі не зв’язуйтеся з ним.

Важливо вміти «фільтрувати негатив», який публікується про перекладацькі компанії в Інтернеті. Наприклад, якщо бюро велике, і з ним працює 1000 перекладачів, обов’язково знайдуться ті, кому щось не сподобалося. Це закони статистики. Якщо з тисячі перекладачів 980 успішно співпрацюють із бюро, а 20 чимось незадоволені, швидше за все, це говорить про не цілком обґрунтовані претензії цих 20 перекладачів, аніж про те, що 980 інших не помічають обману. Особливо мають насторожувати анонімні відгуки: адже, не називаючи свого імені, людина не несе жодної відповідальності за свої слова, і взагалі не факт, що вона свої претензії не вигадала. Тому обов’язково порівнюйте розмір компанії з кількістю негативних відгуків, перш ніж робити певні висновки.

Підсумки…

Як бачимо, тема перекладацьких текстів складна й багатогранна, механізми їх застосування не завжди чітко відпрацьовані, іноді виникають питання про доцільність їхнього використання з етичної точки зору. Але наразі перекладацька галузь не винайшла ефективних альтернативних механізмів оцінювати кваліфікацію перекладачів, тому всім сторонам доведеться прийняти їх як факт і ставитися до їх використання з розумінням. Альтернативний шлях — створити такі механізми, але такий варіант вимагає спільних вольових і організаційних зусиль усіх професійних учасників ринку.