олег уже звільнився з жека
втомився прочищати труби
хочу 5k і без напружень
і в перекладачі пішов

Напевно, звідси

Автор цих рядків тривалий час працював у видавництві. У діалогах із людьми, які не мають стосунку до видавничої справи, — з вахтерами, податковими інспекторами, сусідами за офісом, прибиральницями тощо, — інколи виникали непорозуміння. Виявлялося, що сторонні люди не розуміють, що таке видавництво. Деякі приходили з претензіями: «Через ваші верстати пробки вилітають!» Інші питали: «А де ваша вітрина?» Один наполегливий молодик був впевнений, що це ще й рекламна агенція, і намагався розмістити рекламу. Тобто, для сторонніх осіб видавництво, друкарня й книжковий магазин — те саме.

Причиною таких непорозумінь завжди виявлявся той самий обопільний хибний погляд.

Працівники видавництва зазвичай впевнені, що інші люди знають, чим займаються видавництва, і у своїх діях виходять із цієї впевненості. Інші ж люди, маючи досить туманне уявлення про видавництва, переконані, що їм і так «усе зрозуміло»: це «там, де книги й газети». Їм не спадає на думку порівняти свої уявлення з реальністю, для них це зайва інформація.

(Зауважимо в дужках, що видавництва бувають зовсім різними. Видавництво, наприклад, словників і видавництво журналів відрізняються одне від одного більше, ніж літак від гвинтокрила.)

Так установлюється взаємонерозуміння, яке не усвідомлюється учасниками «конфлікту» і до певного часу не проявляється, але розкривається тільки під час таких непорозумінь.

Аналогічне мовчазне нерозуміння встановилося між перекладачами й «неперекладачами». Професіонали, що заробляють собі на життя перекладом, добре розуміють, яким має бути гарний переклад і що означає перекласти текст. Але вони переконані, що це зрозуміло й тим, хто не пов’язаний із перекладом. З іншого боку, неперекладачі впевнені: перекласти означає просто замінити слова, і дивуються — «За що стільки грошей?!»

І тут ситуація теж загострюється через повсюдне мовчання. Ті, хто «в темі», мовчать, тому що вони «в темі», — їм немає що пояснювати. А ті, хто «не в темі», теж мовчать, тому що вони «не в темі», — їм немає через що питати.

Спробуємо порушити це мовчання 🙂

Переклад за уставом

— Копати звідси й до обіду!

Наведемо кілька прикладів реальних непорозумінь.

Напевно, найкричуща, але й найпоказовіша історія трапилася досить давно, проте запам’яталася надовго.

Керівник військової кафедри в інституті попросив студента перекласти текст, а потім перевіряв якість перекладу, звіряючи кількість слів у вихідному й перекладеному тексті — він був впевнений, що вона повинна збігатися. У його уявленні переклад — це просто заміна слів однієї мови словами іншої, причому одному слову мови-джерела відповідає лише одне слово в мові перекладу. А значить, кількість слів в оригіналі й перекладі має бути однаковою.

Для перекладачів-професіоналів — які «в темі» — це, звісно, дикість. З їхньої точки зору, тут нема чого й обговорювати: військовий — темна людина, і його «темність» не потребує доказів.

Але подивимося на ситуацію очима керівника, який «не в темі»: звідки він міг дізнатися, що таке переклад? Певно, він не володів жодною іноземною мовою, а в його оточенні не було людини, яка б указала йому на помилку. І він, ні з ким не порадившись, виробив своє «знання»: переклад — це коли одні слова, незрозумілі, замінюються іншими, зрозумілими. Таке розуміння перекладу не суперечило його уявленням про навколишній світ, і він визнав його переконливим. Що й призвело до конфлікту.

* * *

Військовому керівникові його помилку можна пробачити: він далекий від перекладу й не збирався пов’язувати з ним своє життя. Складніше зрозуміти, на що розраховують люди, випадки з якими описані нижче. Це реальні ситуації, що виникали між бюро перекладів і претендентами, які бажали з ним співпрацювати.

Типова ситуація: претендент на посаду штатного перекладача виконує тестове завдання за допомогою Google Translate, трохи виправляє місця, де «не збігається відмінків», і надсилає текст, що вийшов. Потім дивується, що не пройшов тест. Тобто, він впевнений, що спосіб отримання перекладеного тексту не важливий, — а важливо, щоб слова однієї мови були замінені словами іншої (з цієї теми в нас уже була ціла стаття).

Ця ситуація повторюється навдивовиж часто. Насправді, від військового з попереднього випадку претендент відрізняється лише тим, що не звіряє кількість слів. Такий хибний погляд можна було б пробачити тим, хто зовсім не пов’язаний із перекладом, але претендент — це, нібито, людина, яка займається або як мінімум збирається займатися перекладом професійно.

Складніший випадок: претендент виконав переклад сам, не залучаючи Google Translate: зустрічаючи незнайоме слово, він шукав його у словнику (що взагалі-то добре його характеризує) і застосовував перше значення. Звісно, тест він не пройшов, але потім телефонував із претензіями: «Мій переклад правильний, я звірявся зі словником!» У його розумінні переклад — це заміна слів однієї мови правильними словами іншої.

Претендент переконаний, що між словами різних мов існує взаємно однозначна відповідність, а переклад — це мистецтво вибирати серед них «правильні». Насправді ж точний переклад слова існує рідко, і що «багатозначніше» слово, то складніше підібрати для нього найбільш відповідне слово в іншій мові. Кожне слово покриває певну «хмару значень», і надто рідко буває так, що в різних мовах ці хмари збігаються.

Ще складніший випадок: претендент, що має цілу купу дипломів, навчався в Кембриджі й тривалий час прожив у Лондоні, на свій подив, не проходить тест. Вважаючи, що виникла прикра технічна помилка, він телефонує в офіс, де йому підтверджують — так, тест дійсно не пройдено. Роздратований, він кидає слухавку зі словами «Ваші редактори — йолопи!» У його уявленні переклад — це текст, створений дипломованим спеціалістом. Іншими словами, для нього наявність диплома важливіша, ніж якість тексту.

Зауважимо, що для перекладача тривале перебування в іншомовному середовищі — це радше мінус, ніж плюс. Головне уміння перекладача — віртуозне володіння рідною мовою. Це одна з тих істин, яка очевидна для перекладача-професіонала й зовсім незбагненна для «сторонньої» людини. Якщо людина не «вариться» в рідному мовленні, навичка володіння ним поступово втрачається або принаймні погіршується: у рідній мові з’являється помітна іншомовна домішка, не лише в словах, а й у синтаксисі. Як результат, фрази на кшталт «Він запитав мене, якщо я прийду» перестають сприйматися як неправильні.

Претендент намагається пройти тест, вибираючи правильну відповідь із кількох, що відрізняються тільки розділовими знаками. Він не помічає різниці між ними та телефонує в офіс — «У вашому тесті помилка — варіанти вибору однакові!» У відповідь на прохання придивитися до тексту уважніше заперечує: «Але ж вони відрізняються тільки комами!» У його уявленні переклад — це правильні слова, а розділові знаки — це вже щось наднормативне. Класичне «Стратити не можна помилувати» на жодні думки його не наштовхує.

Тут згадується чи то легенда, чи то реальна історія, що трапилася з Марком Твеном. Автор-початківець надіслав йому на рецензію своє оповідання з допискою — мовляв, ось вам текст, але в ньому немає розділових знаків, розставте їх, будь ласка, самі. Марк Твен у відповідь відправив йому купу ком, крапок і тире з допискою — ось вам розділові знаки, напишіть, будь ласка, оповідання.

* * *

У найскрутнішому становищі з точки зору професійного розвитку перебувають фрилансери. Штатні перекладачі, які працюють у якійсь компанії, щоденно вирішують дрібні проблеми, отримують відгуки про свою роботу, спілкуються один з одним за чашкою кави. Так відбувається обмін досвідом, часто неусвідомлюваний. Із часом у них виробляється розуміння того, який переклад слід вважати поганим, а який — гарним.

Фрилансери ж такої «розкоші» позбавлені. Серед них, звісно, є ті, хто активно бере участь у профільних форумах, має й розвиває свій вебсайт, самостійно вивчає нові програми тощо. Але таких, на жаль, небагато.

Фрилансери мають номінальну можливість для професійного розвитку, але не так уже часто нею користуються. Більшість фрилансерів — це або ті, хто сприймає фриланс як тимчасовий підробіток перед «справжньою» роботою, або батьки, які виховують дітей і можуть приділяти роботі лише 2–3 години на день, або романтики-мандрівники, що намагаються працювати, сидячи на пляжі десь на Гоа. Фрилансерів, які сприймають фриланс як свою професію і працюють над собою, одиниці.

То що ж таке переклад?

— Скільки потрібно перекладачів, щоб відкрутити лампочку?
— Це залежить від контексту!

Переклад — це передавання смислу.

Смисл передається не лише словами: він в інтонаціях, у виразі обличчя, у послідовності фраз, у швидкості їх вимови, у контексті — хто, де, для кого, з якою метою й за яких обставин їх вимовляє. Смисл часто ховається між рядками, а інколи навіть між літерами.

Щоб навчитися відтворювати весь цей феєрверк відтінків іншою мовою, не вистачить життя. У будь-якому, навіть найгарнішому перекладі, знайдуться нюанси, які залишилися «за кадром», перекрутилися, розфокусувалися. Тому перекладач постійно навчається. Не існує ідеальних перекладачів, і не існує перекладачів, що вивчилися «до кінця».

У будь-якому посібнику зі стилю (стайлгайді) є пункт: переклад має бути виконано так, нібито текст створено мовою перекладу. Іншими словами, якщо переклад гарний, то читач не здогадається, що це переклад.

Напевно, найскладніший різновид — це так званий «синхрон» (не плутати з послідовним перекладом). Перекладач-синхроніст вимушений одночасно слухати промову однією мовою, миттєво перекладати її подумки й промовляти її іншою мовою. Мозок при цьому може «закипіти». У 2009 році під час виступу Муаммара Каддафі на Генеральній асамблеї ООН його особистий перекладач, попрацювавши без перерви 75 хвилин замість передбачених регламентом 15, відмовився перекладати далі. Це не бойкот, не страйк, не лінощі: він просто не витримав розумового навантаження.

Перекладач — це об’єктив, через який читач дивиться на автора. Що кваліфікованіший перекладач, то менш «помітний» він сам і то краще «помітний» автор. Об’єктив має давати гарне зображення, але він сам повинен залишатися невидимкою. Перекладач — як сапер: якщо він працює ідеально, цього ніхто не помічає. Але варто йому помилитися, і це помітять усі.

На жаль, «ззовні» багатьом здається, що перекладати легко й просто. Це не так: переклад — це важка праця, яка потребує знань, величезного досвіду й уміння вчитися.