Перший крик душі редактора був адресований претендентам — тобто тим, хто планує професійно займатися перекладом. А от цей, якщо можна так висловитися, крик душі адресований редакторам. Проте редактори навряд чи дізнаються з цієї статті щось принципово нове — вони, імовірніше, з розумінням посміхнуться.

* * *

Одна річ не перестає дивувати: переважна (!) більшість претендентів неймовірно безграмотні. Вони плутають апостроф і м’який знак у простих словах, а «будь ласка» пишуть через дефіс. Бажаєте набути уявлення про те, який вигляд має звичайний текст претендента, — відкрийте будь-яке вірусне відео в україномовному YouTube і почитайте коментарі до нього, або зайдіть на форум, де мами обмінюються рецептами. До тих, хто пише ці коментарі, питань немає, адже вони не збираються заробляти на життя словами. Але на що розраховують претенденти, які намагаються стати перекладачами, володіючи мовою на такому ж рівні?

95 % претендентів вельми туманно уявляють, що це за професія — перекладач. Мабуть, тут проявляється усталене в суспільстві ставлення до перекладу як до механічної заміни одних слів іншими. Апріорі вважається, що перекладати здатний кожен, хто розуміє слова іноземної мови. «Адже ж є Google Translate, він прекрасно заміняє слова! Перекладати зараз може кожен, що ви там удаєте із себе знавців?»

Претендентам здається так: що складніше закрутити речення, то «правильнішим» воно буде. Крім того, вважається, що хороший текст має виглядати «розумно». Але досвід показує, що за зовнішньою «розумністю» найчастіше ховається незнання теми. Що вигадливіший текст, то менше його автор упевнений у собі. Замість «усвідомлювати» пишуть «віддавати собі звіт», сиплють фразами на кшталт «необхідно також зауважити, що», «незайвим буде додати, що» тощо. Окрема тема — дієприслівниковий зворот: вважається, що його вдале використання — ознака грамотності. Але для редактора пишномовність тексту — червоний прапорець: щось тут не так.

Більшість претендентів упевнені, що машинний переклад — це просто один із різновидів перекладу. Але переклад — це передавання змісту, а машинний переклад, зокрема й виконаний за допомогою модних зараз нейронних мереж (NMT), створюється машиною, яка в зміст не вдумується. Різниця тектонічна, але для більшості претендентів вона не має жодної ваги. Вони сміливо проганяють текст через злощасний Google Translate, трохи прикрашають його (див. попередній абзац) і, вважаючи, що всіх обхитрували, надсилають своє творіння бідному редактору. А редактор із першого ж речення розуміє: йому підсунули прикрашений МТ, є характерні ознаки.

Якщо стандартна перевірка орфографії у Word не підкреслює жодного слова в документі, чомусь вважається, що помилок у ньому немає. Цей факт використовують як обґрунтування грамотності тексту. Засіб перевірки орфографії у Word — дійсно хороша підмога для перекладача. Але, по суті, він підкреслює не ті слова, що написані з помилками, а ті, яких немає в його внутрішньому словнику, а це зовсім не одне й те саме. Якщо написати «настойка» замість «настройка» або «модна» замість «можна», він не помітить помилки, адже обидва слова існують і обидва внесені до його словника. Спелчекер Word, як і машинний переклад, у зміст не вдумується.

Інформацію не перевіряють. Якщо в оригінальному тексті є вираз «напруга 500 ампер», — у 9/10 випадків так і перекладуть. Адже всі терміни перекладені за словником! (Про це нижче.) Мало кому спливе на думку перевірити, у чому вимірюється напруга й що вимірюється в амперах (хоча взагалі-то такі речі потрібно б знати зі шкільного курсу фізики). «Наполеон помер у Парижі в 1861 році» — ніхто не перевірить: чи справді в Парижі? Точно в 1861-му?

Перекладають, не заглиблюючись у тему. Перекладають текст про футбол і не знають, що таке офсайд, плей-оф, хет-трик. Текст про астрономію — і не поцікавляться, чим малі планети відрізняються від карликових. І це не поодинокі випадки. Якщо щось незрозуміло, використовують перше значення зі словника, а в разі претензій можна сказати: «Я дивився в словнику!»

Усі словники рівнозначні. «Словник» сантехніка Петровича, який він уклав для свого маленького сина, щоб допомогти тому з рефератом, і «Словник української мови у 20 томах», рекомендований Українським мовно-інформаційним фондом НАН України, вважаються однаково авторитетними. Щоб обґрунтувати свою думку, можна посилатися на будь-який із них.

Вікіпедія — найавторитетніше джерело інформації. Знайшли яку-небудь інформацію у Вікіпедії — усе, їй можна вірити. Заради справедливості зазначимо: у Вікіпедії справді чимало якісних статей. Але потрібно розуміти, як вони створюються та як контролюється їхня якість. Вікіпедію слід сприймати як стартовий майданчик для вивчення питання, а будь-яку інформацію з неї потрібно брати під сумнів і вивчати першоджерело.

Питання, які загонять у глухий кут майже кожного:

• Чи потрібен пробіл перед знаком відсотка?
• Де використовується довге тире, де — коротке?
• Які бувають лапки й де вони використовуються?
• Як правильно вживати нарощення (і що це взагалі таке)?

Багато хто відразу дасть відповіді на ці питання, але сформулює не правило, а власну думку без жодних підтверджень.

Вважається, що нерозривний пробіл, розрив рядка, римські цифри — це нікому не потрібні дрібниці, які не пов’язані з роботою перекладача. А така мудрація, як теги, плейсхолдери, HTML-коди — це взагалі поза межами розуміння й перекладу ніяк не стосується: «я перекладач, а не програміст, я не маю розбиратися в усіх цих карлючках!»

Дивують настійні вимоги тих, хто провалив тест, показати, де і яких помилок у тексті вони припустилися. Той факт, що це відбирає час редактора, а отже, спричиняє додаткові витрати для бюро перекладів, у якому він працює, — лише півбіди. Почнеш посилатися на довідники — надходитимуть заперечення, що посилання на словник ще не є доказом. «Ну то й що — а я вважаю, що можна й так!» — натяк на авторську пунктуацію («Як хочу, так і пишу!»). Посилання на конкретний пункт чинного Українського правопису — «Ну то й що, скоро взагалі новий правопис буде!».

* * *

Від постійної перевірки таких «тестів» дурнішаєш. Через деякий час починаєш відмічати як прохідні тести людей, яким взагалі-то ще вчитися й вчитися, — але на фоні інших вони справляють враження тямущих.

Висновки, що напрошуються

Вони невтішні.

Перший висновок. Люди просто не розуміють, що таке переклад. Навіть ті, хто збирається заробляти на життя перекладами. На цю тему ми написали окрему статтю.

Другий висновок. Професія перекладача «в миру» вважається нескладною. Вважається, що перекладати здатний кожен, хто розуміє загальний зміст тексту, написаного іноземною мовою. Для більшості вміння розуміти іноземну мову або купити гамбургер у чужій країні рівнозначне вмінню перекладати.

Третій висновок. Парадоксально, але люди погано володіють РІДНОЮ мовою. Вони не вміють чітко формулювати думки, не вміють добирати слова. Мабуть, це результат того, що в сучасному світі люди просто мало читають, а якщо й читають, то дописи у Фейсбуку або Інстаграмі, які грамотністю не вирізняються.

Людина, яка читає хороші книги, опановує граматику й пунктуацію автоматично, не прикладаючи до цього жодних зусиль. Вона пише грамотно не стільки тому, що знає правила, скільки завдяки мовному чуттю, яке їй вдалося виробити. Під час читання людина поступово сама «виводить» ці правила й тому навіть без правопису відчуває: ось тут — правильно, тут — помилка, а тут — краще перевірити в довіднику.

Незважаючи на загальнодоступність довідкової інформації, словників, засобів для перевірки орфографії та пунктуації тощо, загальний рівень грамотності знижується. Вченим ще доведеться пояснити цей феномен. Перекладачі — лише окремий випадок. Коли редактор бачить хороший, грамотний текст, то відчуває щось подібне до екстазу.

Для редакторів є і добра новина: їхні знання ще довго матимуть попит.