Кожен із дитинства знає назви семи нот, але вони не такі прості, як здаються. Особливо під час перекладу.

Сучасні назви нот — до-ре-мі-фа-соль-ля-сі — були утворені за першими складами гімну Іоанну Хрестителю VIII століття:

UT queant laxis
REsonare fibris,
MIra gestorum
FAmuli tuorum,
SOLve polluti
LAbii reatum,
SAncte Iohannes

Нота до спочатку називалась «ут», а ноти сі не було взагалі — її додали пізніше, коли зрозуміли, що її в октаві не вистачає, і змінили написання із «са» на «сі», щоб не плутати її з попередньою «ля».

У країнах із мовами на основі латиниці популярними стали буквені позначення звуків. За ними ноти позначаються літерами латинського алфавіту: A—B—C—D—… І ось тут починаються нюанси, про які потрібно пам’ятати під час перекладу.

• Літерою A позначається нота ля, а не до. Це пов’язано з тим, що частота ноти ля першої октави відіграє роль еталонної: вона точно дорівнює 440 герц. Частоти всіх решти нот рахуються від неї.
• Утворилося дві системи позначення нот латинськими літерами — англійська та німецька. Позначення в них дещо різняться. Англійська система логічніша, оскільки дотримується алфавіту, — у ній літерою B позначена нота сі, а літери H взагалі немає:

• до = C
• ре = D
• мі = E
• фа = F
• соль = G
• ля = A
• сі = B

У німецькій системі запису нота сі позначається літерою H. Літери B в ній або немає, або, якщо є, вона позначає ноту сі-бемоль — тобто півтон, розташований між ля та сі:

• до = C
• ре = D
• мі = E
• фа = F
• соль = G
• ля = A
• сі-бемоль = B
• сі = H

З усього цього випливає, що під час перекладу важливо звертати увагу на ноту, позначену літерою B: вона визначає систему запису та може позначати або сі, або сі-бемоль. Якщо незрозуміло, яка саме система позначення використовується, це слід з’ясувати. Або хоча б просто програти мелодію: неправильно зрозуміла нота фальшивитиме.

• Латинськими літерами позначаються не тільки ноти, а й мажорні тризвуки. A — це не тільки нота ля, а й акорд ля-мажор. З мінорними акордами простіше — вони позначаються з додаванням індексу m, виходять усім відомі Am, Dm тощо. Під час перекладу необхідно розуміти, про що йдеться, — про ноти чи акорди.
• І останнє: українські назви нот не потрібно брати в лапки, писати великими літерами або виділяти іншим способом: їх правильно писати так, немов це звичайні слова, — нота до, нота ля тощо.