Про змішування стилів перекладу

Поради щодо граматики і стилістики

Час від часу нам надходять на переклад так звані Codes of Conduct — кодекси ділової поведінки. Це внутрішні документи великих компаній, призначені для їхніх працівників. У них докладно розписано, як діяти в різних ситуаціях — якщо залицяється начальник, якщо від колеги тхне, якщо конкурент пропонує хабар в обмін на дані про клієнтів тощо.

Зазвичай ці кодекси й пов’язані з ними курси складаються з текстів двох типів:

• Перший — напів’юридична канцелярщина: «кожен робітник повинен те-то і не повинен те-то, у разі виникнення питань звертайтеся туди-то», і таке без кінця.
• Другий тип — діалоги з прикладами реальних ситуацій, коли в працівника має ввімкнутися в голові червона лампочка. Стиль, звичайно, розмовний: персонажі вживають просторіччя, обривають речення на півслові, перебивають один одного тощо.

Обидва типи текстів поодинці нічого складного собою не являють. Але коли вони разом, постійно виникає та сама проблема: перекладачі теж діляться на два типи.

Перші добре «женуть» канцелярщину, редакторові майже нічого робити. Але як тільки починається діалог, персонажі в них спілкуються, наче роботи — ненормальною, неприродною мовою. У других діалоги — просто чудо: живі, реальні, за ними видно характер людей. Але як тільки починається текст з інструкціями — виправлення на виправленні.

Проблема зі змішуванням цих стилів масова. Довелося навіть написати окрему інструкцію про те, що перекладати канцелярщину й діалоги потрібно різними стилями. Щоправда, вона мало допомагає.

Що з цим робити, не дуже зрозуміло.

Цей допис у нашому телеграм-каналі.