Як правильно — вимями? вим’ями? вименами?

Про відмінювання непростого слова

Слово вим’я історично належить до четвертої відміни іменників: іменники середнього роду із закінченням на -а, -я, які у формах родового, давального, орудного та місцевого відмінків отримують суфікси -ат-, -ят-, -ен-. Однак під впливом відмінювання другої відміни деякі з таких слів, що закінчуються на -я, мають два зразки відмінювання: з нарощенням -ен- і без нього. У новому українському правописі в § 66, присвяченому поділу на відміни, серед прикладів згадуються чотири таких слова:

вим’я, ім’я, плем’я, тім’я

Так, усі вони в непрямих відмінках мають подвійну форму:

• родовий: вим’я/вимені, ім’я/імені, плем’я/племені, тім’я/тімені;
• давальний: вим’ю/вимені, ім’ю/імені, плем’ю/племені, тім’ю/тімені;
• орудний: вим’ям/вименем, ім’ям/іменем, плем’ям/племенем, тім’ям/тіменем;
• місцевий: (на) вим’ї/вимені, ім’ї/імені, плем’ї/племені, тім’ї/тімені.

Здається, вибудовується ідеальна система, але це не зовсім так. У множині (§ 99) ці слова мають лише по одній формі та ще й діляться на два табори:

• родовий: вим’їв, тім’їв — імен, племен;
• давальний: вим’ям, тім’ям — іменам, племенам;
• орудний: вим’ями, тім’ями — іменами, племенами;
• місцевий: (на) вим’ях, тім’ях — іменах, племенах.

У множині ідеальна аналогія руйнується, адже вим’я та тім’я відмінюються як іменники другої відміни. Іноді в різних текстах можна зустріти варіант вименами — імовірно, через оманливу аналогію зі словом ім’я — іменами.

Таким чином, правильна словоформа — вим’ями. Форма множини слова вим’я вживається рідко, але існує. Як і його форма кличного відмінка.

А для тих, хто любить покладатися на аналогію та не заглядати до словника, радимо звернути увагу на слово сім’я: якщо йдеться про родину, відмінюємо як іменник другої відміни, а якщо це насіння — четвертої. А от у множині сім’я (насіння) долучається до вимені/вим’я й тімені/тім’я, тобто відмінюється як іменник другої відміни.

Цей допис у нашому телеграм-каналі.