Коли працюєш перекладачем, але відчуваєш себе представником спецслужб

Стаття в The Guardian про те, у яких умовах працювали перекладачі роману Дена Брауна «Інферно».

Після мегауспішного «Коду да Вінчі» видавець прагнув унеможливити витік інформації про сюжет роману, для нього це означало втрату прибутку. Усі переваги суперсекретності: злі договори про нерозголошення, бункер, затемнене скло, будь-яка дія тільки в присутності наглядача тощо.

Це все відбувалося у 2013 році. Нам, хто пережив і переживає карантин, такі умови, певно, не здалися б занадто жорстокими. Ми ж якось просиділи кілька місяців в ув’язненні. Ще невідомо, хто тисне сильніше психологічно — наглядач чи холодильник.

(Можливо, хтось із читачів цього блогу чув або навіть брав участь — у схожих, але все ж у менш жорстоких умовах відбувалася локалізація iPad перед його прем’єрою. Це було у 2008 чи 2009 році, за вікном вирувала фінансова криза. Сьогодні в це важко повірити, але словом «планшет» тоді називали зовсім не те, що зараз.)

Піднаглядний переклад «Інферно» надихнув французького режисера Режиса Руансара на створення фільму «Перекладачі» (2019), у якому в ролі російської перекладачки знялась Ольга Куриленко. Фільм, що характерно, фігурує в категорії «трилери». Не будемо спойлерити, хоча вже можна здогадатися, про що він.