У кожної мови свої особливості, але інколи з ними непросто впоратися під час перекладу

Серед величезного різноманіття звуків, за допомогою яких людина конструює слова, різко виділяються так звані клацаючі приголосні, також відомі як клікси, що використовуються в койсанських мовах. Люди, які ними розмовляють, живуть на півдні Африки в районі пустелі Калахарі. З цих людей європейцям найкраще знайомі бушмени, переважно завдяки прекрасному фільму «Мабуть, боги з’їхали з глузду» та його продовженням.

Якщо вам не пощастило народитися бушменом, без тренування ви ці звуки не вимовите (особливо за умови, що існує аж п’ять їхніх різновидів). Звучать вони так.

Постає запитання: як передавати клацаючі звуки на письмі, якщо літер для них просто немає. Це завдання виконували по-різному. В українській мові вигадали два способи: через апостроф і через знак оклику.

Наприклад, ім’я бушмена, який зіграв головну роль у згаданому фільмі «Мабуть, боги з’їхали з глузду», можна написати Нк’хау або Н!ксау. Жодне з цих двох написань не можна назвати усталеним. А в англійській мові це ім’я зашифрували ще сильніше — Nǃxau ǂToma. Виглядає страшнувато, але нічого кращого поки не вигадали.